середа, 18 грудня 2013 р.

Маленька історія про сумного Героя

Рано вранці одинадцятого грудня 2013 року, в той день, коли влада вдруге спробувала розігнати Євромайдан, до мене в кадр попав хлопчина, який в оточенні Беркуту сидів на залишках наметового містечка біля Будинку профспілок. Комунальники згрібали та вивозили лише найцінніше для євромайданівців: намети, одяг, особисті речі, польову кухню, а от дрова вирішили чи то не брати, чи то для них просто не лишилося місця. Їх і стеріг той парубок. Його сумний та задумливий погляд не давав просто пройти повз...


Вдруге я зустрів його перез п'ять днів на тому ж Майдані... в тій же позі та з тим же поглядом! Цього разу він скромно сидів біля Відкритого Університету Майдану й уважно дослухався до кожного слова доповідачів, жадібно запам'ятовуючи все нове. Його втомлене обличчя було немов побите всіма жахіттями, що переніс український народ за пореперднє століття.

Цього разу я не зумів обмежитися лише кадром, підійшов до нього й просто спитав: "Слухай, чому ти завжди такий сумний?". У відповідь отримав секундну посмішку та приємну розмову.


Цього хлопчину кличуть Мар'яном, а приїхав він зі славної Коломиї. Мар'ян відноситься до тих, хто вже не може більше жити в такій країні й для кого Євромайдан став мабуть чи не останньою надією на достойне майбутнє.

Його життя до Євромайдану мало чим відрізнялося від життя більшості молодих українців, особливо з глибинки. Два роки тому він отримав диплом спеціаліста з обліку й аудиту, та тільки роботу в своєму містечку так і не зміг знайти. "Погано шукав", хтось скаже. "Робота є завжди", додасть новоспечений киянин. Але Ви напевно забули, панове, якою є насправді ситуація з працевлаштуванням на місцях. Із сіл та маленьких містечок молодь втікає в обласні центри, а найбільш пруткіші облаштовуються в столиці.

Але такі, як Мар'ян не хочуть кудись тікати, вони хочуть жити на батьківській землі, ростити на ній дітей та бавитися з внуками. Тому такі люди насправді викликають шану! Він сучасний Герой України, як і хлопці під Крутами - стоїть до останнього і не збирається відступатися. Саме такі хлопці втримали атаку скаженого Беркуту вночі 11 грудня, саме таких сильних духом хлопців та дівчат по-звірячому била беркутня 30 листопада.

Він міг би й далі сидіти на шиї у батьків, по п'ятницях, суботах та неділях розпивати з друзяками пивко в якомусь коломийському генделику. Міг би! Але приїхав сюди, на Майдан і вже 18 днів живе в холодних наметах, бореться як може, часто просто мовчки сидить, працює на кухні, прибирає, будує барикади, а головне - не здається, не їде додому в теплу хатину під батьківське крило.

А Ти? Прийди й розкажи йому, як Ти зневірився в Революції та перемозі, пожалійся на те, що немає плану дій, поділися як тобі важко приходити і мерзнути сюди після роботи та на вихідних! Приходь, він зустріне тебе своєю теплою посмішкою та приємною розмовою!

 А ось таку анімашку зробив для нього Гугл! :)